Скарби ювеліра Маршака

У Києві відкрили 52-гу скульптурку проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко, присвячену Іосифу Маршаку — людині, яка перетворювала на золото все, до чого торкалась, і зробила Київ ювелірним центром Східної Європи. Мініскульптуру встановлено на Хрещатику, 4, — саме там, де колись стояла його фабрика.

Кінець XIX — початок XX століття був часом промислового злету та культурного розквіту Києва. Це була епоха, коли формувався клас підприємців і з нічого можна було побудувати все що завгодно. Саме тоді, у 1878 році, з маленької кімнати на Подолі та ста карбованців приданого дружини й почалася справа Маршака. Згодом він побудував один з найпотужніших ювелірних домів Європи — його прикраси здобували нагороди на всесвітніх виставках у Чикаго, Парижі, Антверпені та Льєжі, а напередодні революції кожна друга золота прикраса, створена на теренах України, виходила з його фабрики. У 1899 році пожежа знищила майже все обладнання, проте Маршак не лише відновив справу, а й розширив її, відкривши ще три майстерні. Конкуренція з ним була такою гострою, що навіть Карл Фаберже був змушений закрити своє київське ательє.

Маршак був новатором — першим об’єднав найкращих майстрів Києва, залучив до професії жінок, започаткував школу ювелірного мистецтва і перевів галузь із ремісництва в індустрію. Він скоротив робочий день, запровадив вихідні в суботу та неділю — тоді, коли це не було нормою. Люди працювали в нього десятиліттями. У 1913 році він сформував фонд для літніх працівників, давав гроші на посаг робітницям фабрики й оплачував роботу ремісничої школи з власної кишені. Маршак хотів, щоб його гроші працювали навіть після його смерті.
У 1918 році епоха Маршака добігла кінця — разом із життям засновника. Роком раніше відбулася революція, і фабрику націоналізували. Справу, яку ювелір розвивав десятиліттями, більшовики зруйнували за лічені місяці. Родина емігрувала, та зашиті в підкладку одягу коштовності дали змогу розпочати справу заново, цього разу в Парижі. Частина виробів зникла, частина була переплавлена, а решта — у невеликій кількості розпорошилася по світу.
Серед київських краєзнавців побутує легенда: коштовності Маршака донині знаходяться десь у підземеллях Хрещатика. Доказів немає, але ніхто й не спростував. Його ім’я добре відоме у вузькому колі дослідників, ювелірів та антикварів, проте широкий загал дотепер не мав у місті жодного нагадування про людину, чия спадщина, можливо, досі тут, під київськими вулицями.

«Маршак — це справжня легенда. Для мене як людини, що через скульптурки розповідає історії міста, важливо повернути цю постать у публічний простір. Уявіть: десь поруч досі може бути захована його колекція, а ми про це навіть не здогадувалися», — говорить Юлія Бевзенко, авторка проєкту «Шукай!».

«Ми спадкоємці великої київської ювелірної традиції. 90 років тому учні Іосифа Маршака фактично продовжили його справу — так з’явився Київський ювелірний завод. І для нас це не просто сторінка історії, а жива спадщина, яку ми продовжуємо щодня — у майстерності, увазі до деталей та створенні прикрас, — зазначає Ростислав Китач, головний художник Київського ювелірного заводу. — „Скарби ювеліра Маршака“ — це наш подарунок Києву і всім майстрам, які перетворили ювелірну справу з ремесла на справжнє мистецтво».
Деякі вироби Маршака зберігаються в українських музеях, зокрема в Національному музеї історії України та Музеї історії міста Києва. І це ще одне нагадування: його скарби досі тут, треба лише знати, де шукати.

Treasures of jeweler Marshak

The 52nd miniature sculpture of Yuliia Bevzenko’s “Shukai!” (“Seek!”) project has been unveiled in Kyiv. It is dedicated to Iosif Marshak — the man who turned everything he touched into gold and transformed Kyiv into one of Eastern Europe’s leading jewelry centers. The miniature sculpture has been installed at 4 Khreshchatyk Street — on the very site where his factory once stood.
The late 19th and early 20th centuries were a period of industrial growth and cultural flourishing in Kyiv. It was an era when a new entrepreneurial class was emerging and when it seemed possible to build something extraordinary from virtually nothing. It was in 1878 that Marshak began his business in a small room in Podil, using the one hundred karbovanets he received as his wife’s dowry. He eventually built one of Europe’s most prominent jewelry houses. His creations won awards at international exhibitions in Chicago, Paris, Antwerp, and Liège, and on the eve of the revolution, every second piece of gold jewelry produced in what is now Ukraine came from his factory. In 1899, a fire destroyed almost all of the factory’s equipment, but Marshak not only rebuilt the business — he expanded it, opening three additional workshops. Competition with him was so intense that even Carl Fabergé was forced to close his Kyiv atelier.
Marshak was an innovator. He was the first to bring together Kyiv’s finest craftsmen, opened the profession to women, founded a school of jewelry making, and transformed the trade from a craft into an industry. He shortened the working day and introduced Saturdays and Sundays as days off at a time when this was far from standard practice. Many of his employees stayed with him for decades. In 1913, he established a fund for elderly employees, provided dowries for women working at his factory, and financed a vocational school out of his own pocket. Marshak wanted his money to continue doing good even after his death.
In 1918, Marshak’s era came to an end — along with the life of its founder. The revolution had taken place a year earlier, and the factory was nationalized. The business that the jeweler had spent decades building was destroyed by the Bolsheviks in a matter of months. His family emigrated, and jewelry sewn into the linings of their clothes allowed them to start over, this time in Paris. Some of Marshak’s creations disappeared, others were melted down, while the few that survived were scattered across the world.
Among Kyiv historians and local history researchers, there is a persistent legend that Marshak’s treasures are still hidden somewhere beneath Khreshchatyk. There is no evidence to prove it — but no one has disproved it either. His name is well known within a small circle of researchers, jewelers, and antique experts, yet until now the wider public had no reminder in the city of the man whose legacy may still lie somewhere beneath the streets of Kyiv.
“Marshak is a true legend. As someone who tells the stories of the city through miniature sculptures, it is important to me to bring this figure back into the public space. Just imagine: somewhere nearby, his collection may still be hidden, and most of us never even knew about it,” says Yuliia Bevzenko, creator of the “Shukai!” project.
“We are the heirs to Kyiv’s great jewelry-making tradition. Ninety years ago, Iosif Marshak’s students effectively carried on his legacy, giving rise to the Kyiv Jewelry Factory. For us, this is not simply a page of history, but a living heritage that we continue every day — through craftsmanship, attention to detail, and the creation of jewelry,” says Rostyslav Kytach, Chief Designer of the Kyiv Jewelry Factory. “The ‘Treasures of Jeweler Marshak’ is our gift to Kyiv and to all the artisans who transformed jewelry making from a craft into a true art form.”
Some of Marshak’s creations are preserved in Ukrainian museums, including the National Museum of the History of Ukraine and the Museum of Kyiv History. And this serves as yet another reminder: his treasures are still here — you just need to know where to look.