Скарби ювеліра Маршака

У Києві відкрили 52-гу скульптурку проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко, присвячену Іосифу Маршаку — людині, яка перетворювала на золото все, до чого торкалась, і зробила Київ ювелірним центром Східної Європи. Мініскульптуру встановлено на Хрещатику, 4, — саме там, де колись стояла його фабрика.
Кінець XIX — початок XX століття був часом промислового злету та культурного розквіту Києва. Це була епоха, коли формувався клас підприємців і з нічого можна було побудувати все що завгодно. Саме тоді, у 1878 році, з маленької кімнати на Подолі та ста карбованців приданого дружини й почалася справа Маршака. Згодом він побудував один з найпотужніших ювелірних домів Європи — його прикраси здобували нагороди на всесвітніх виставках у Чикаго, Парижі, Антверпені та Льєжі, а напередодні революції кожна друга золота прикраса, створена на теренах України, виходила з його фабрики. У 1899 році пожежа знищила майже все обладнання, проте Маршак не лише відновив справу, а й розширив її, відкривши ще три майстерні. Конкуренція з ним була такою гострою, що навіть Карл Фаберже був змушений закрити своє київське ательє.
Маршак був новатором — першим об’єднав найкращих майстрів Києва, залучив до професії жінок, започаткував школу ювелірного мистецтва і перевів галузь із ремісництва в індустрію. Він скоротив робочий день, запровадив вихідні в суботу та неділю — тоді, коли це не було нормою. Люди працювали в нього десятиліттями. У 1913 році він сформував фонд для літніх працівників, давав гроші на посаг робітницям фабрики й оплачував роботу ремісничої школи з власної кишені. Маршак хотів, щоб його гроші працювали навіть після його смерті.
У 1918 році епоха Маршака добігла кінця — разом із життям засновника. Роком раніше відбулася революція, і фабрику націоналізували. Справу, яку ювелір розвивав десятиліттями, більшовики зруйнували за лічені місяці. Родина емігрувала, та зашиті в підкладку одягу коштовності дали змогу розпочати справу заново, цього разу в Парижі. Частина виробів зникла, частина була переплавлена, а решта — у невеликій кількості розпорошилася по світу.
Серед київських краєзнавців побутує легенда: коштовності Маршака донині знаходяться десь у підземеллях Хрещатика. Доказів немає, але ніхто й не спростував. Його ім’я добре відоме у вузькому колі дослідників, ювелірів та антикварів, проте широкий загал дотепер не мав у місті жодного нагадування про людину, чия спадщина, можливо, досі тут, під київськими вулицями.
«Маршак — це справжня легенда. Для мене як людини, що через скульптурки розповідає історії міста, важливо повернути цю постать у публічний простір. Уявіть: десь поруч досі може бути захована його колекція, а ми про це навіть не здогадувалися», — говорить Юлія Бевзенко, авторка проєкту «Шукай!».
«Ми спадкоємці великої київської ювелірної традиції. 90 років тому учні Іосифа Маршака фактично продовжили його справу — так з’явився Київський ювелірний завод. І для нас це не просто сторінка історії, а жива спадщина, яку ми продовжуємо щодня — у майстерності, увазі до деталей та створенні прикрас, — зазначає Ростислав Китач, головний художник Київського ювелірного заводу. — „Скарби ювеліра Маршака“ — це наш подарунок Києву і всім майстрам, які перетворили ювелірну справу з ремесла на справжнє мистецтво».
Деякі вироби Маршака зберігаються в українських музеях, зокрема в Національному музеї історії України та Музеї історії міста Києва. І це ще одне нагадування: його скарби досі тут, треба лише знати, де шукати.